Фонд національного добробуту (ФНБ) — російський суверенний фонд «на чорний день». У мирний час до нього спрямовували надпланові доходи від нафти й газу, які держава отримувала, коли ціна на нафту перевищувала закладену в бюджет межу. Ці кошти відкладали на поганий рік. Війна і є таким поганим роком. Через закритий доступ до західних ринків капіталу та скорочення нафтогазових доходів фонд став останнім резервом уряду перед тим, як доведеться друкувати гроші для покриття дефіциту.

Значення має ліквідна частина

Загальний обсяг фонду може ввести в оману. Це найважливіше, що про нього треба зрозуміти. Фонд має два дуже різні види активів. Одна частина — ліквідна: іноземна валюта й золото в центробанку, які мінфін може хоч завтра продати за рублі. Друга — неліквідна: кошти, уже витрачені на внутрішні проєкти, частки в держкомпаніях та інфраструктурні позики. Цими активами не можна одразу заплатити солдатові чи підряднику. Щоб швидко перетворити їх на гроші, довелося б зі збитком продавати стратегічні пакети — якщо на них узагалі знайдеться покупець.

Тому загальний обсяг може лишатися великим, тоді як частина, яку справді можна витратити, скорочується. Наш монітор відстежує лише ліквідну частину ФНБ — загальний обсяг мінус неліквідні активи, — бо тільки цими грошима можна покрити дефіцит.

Чому це буфер у ланцюгу

Коли нафтогазові доходи падають, дефіцит усе одно треба покривати. Звичний спосіб його профінансувати — позичити всередині країни, продавши облігації ОФЗ. Коли на аукціонах не вдається розмістити ці облігації, гроші беруть із ліквідної частини ФНБ. Тому фонд і посідає саме це місце в причинному ланцюгу: він слугує буфером, який поглинає дефіцит після скорочення доходів і невдалого запозичення. За ним — лише друкування грошей центробанком, яке позначається на грошовій масі, а не тут.

Де проходить тривожна лінія

Зареєстрована нами тривожна межа для ліквідної частини фонду — нижче $20 млрд. Її обґрунтовує арифметика, а не припущення: за зареєстрованого діапазону дефіциту ₽6.5–7.5 трлн на рік, $20 млрд — це приблизно ₽1.6 трлн, або 2.5–3 місяці такого дефіциту. Нижче цієї межі фонд — уже невеликий запас коштів, а не повноцінна подушка. Поріг зареєстровано заздалегідь, і він не змінюється у відповідь на поточне значення; обґрунтування наведено на сторінці методології.

Чого не означає перетин цієї межі

Перетин цієї межі — не дата краху. Навіть із порожньою ліквідною частиною фонду уряд усе ще має варіанти, кожен зі своєю ціною: змусити держбанки купувати його облігації, монетизувати дефіцит через центробанк, підвищити податки або скоротити видатки. Кожен із цих кроків лишає слід в інших показниках — саме тому ми стежимо за вісьмома, а не за одним. Точне твердження вужче за «гроші закінчуються»: що менша ліквідна частина фонду, то менше впорядкованих джерел фінансування лишається для дефіциту. Монітор вимірює цей рівень порівняно з довоєнним 2021 роком, а не прогнозує дату.